НОВИЙ САЙТ

Рік тому я вперше ступила у нічну прохолоду невеличкого містечка, загубленого на прекрасній землі, овіяній легендами про вампірів. Мене зустріло неймовірне кришталево чисте повітря, наскрізь пройняте вогнищем. Мої легені жадібно його вдихали – таким незвичним воно здавалось мені, одвічній мешканці великих міст зі стійкою завісою автомобільних вихлопів. Чомусь назавжди я запам’ятала той п’янкий аромат містечка Сфинту Георге, що українською звучало б як Святий Георгій. Мабуть, причина в тому, що з кожним подихом повільно приходило усвідомлення – не лише повітря буде дивним та новим. Адже тут тепер була моя домівка на наступних два місяці. Довгих два місяці, як тоді здавалось. Та пролетіли вони немов мить – прекрасна мить мого життя и без перебільшень одна з найкращих. Й парадокс у тому, що вражень, спогадів та особистого розвитку, які я вдумливо спакувала у свою валізу, стільки, немов тривала вона роками.

А у наступні кілька днів знайомство з моїм новим життям EVS волонтера продовжилось щирими усмішками, турботливим ставленням і веселим характером місцевих людей, їх вражаючою щедрістю, неймовірно смачною їжею, колоритним фестивалем сосисок з традиційними танцями, доглянутими затишними вуличками, неочікувано цікавими для провінції закладами, брамами з розкішною різьбою, дуже дешевими секонд-хендами, що трапляються буквально через кожних п’ять метрів… Саме так Румунія зустріла мене й відкрила свої широкі обійми, аби назавжди полонити моє серце.

Для більшості, мабуть, такий прийом звучить як мінімум дивно. Скоріше уявляються натовпи вороже налаштованих циган, бідність, що дме з кожної шпарини, і напівзруйноване місто. А люди з надто розвиненою фантазією напевне додадуть сюди ще й кілька кровопивць, що чатують на своїх жертв десь у темних провулках. Принаймні ці стереотипи таки існують, й мені доводилось їх чути. Що ж казати, якщо навіть моя мама, викладач університету, була переконана, що румуни – це і є цигани. Але тепер я знаю реальність. І як мінімум від того я щаслива.

Та на цьому знання, що я здобула за час свого волонтарювання, аж ніяк не закінчуються. І стосуються вони, звичайно, не лише самої країни, хоча й подорожі зайняли у цій пригоді дійсно вагоме місце. Адже, хоч про це й мало відомо, насправді Румунія надзвичайно красива — з мальовничими пейзажами, старовинними замками, глибоченними соляними копальнями, вражаючими містами та затишними містечками... Як ми встигли обтоптати стільки румунських доріг під час наших шалених поїздок автостопом, який, між іншим, тут, ну, дуже легкий, й сама не можу зрозуміти. А я навіть доїхала до Сербії, де провела кілька чудових днів. Мабуть, це тому що у кожний вільний момент ми намагались вирватись куди-небудь, аби увібрати в себе усі можливі враження. Практично завжди разом. І завжди з ентузіазмом.

Та й немалу роль зіграло те, що ми, п’ятеро учасниць цього проекту, у чомусь кардинально різні, а в чомусь дуже схожі, доповнювали один одного, як той пазл. Ми були чудовою командою, в якій завжди знаходилось місце новим людям, а також двом хлопцям з Туреччини, які приїхали на довготерміновий EVS у цю ж організацію. Так склалось, що ми притримувались головного правила пінгвінів з «Мадагаскару», що полягало в елементарній істині: «Ніколи не плавай наодинці». І в цьому була наша сила. І з цим пов’язано те, що разом ми пережили стільки незабутніх моментів й так допомогли один одному пізнати самих себе, особливо у ті моменти, коли намагались примиритись з основними відмінностями характеру й менталітету.

Пізнати себе – один з найцінніших здобутків. Зазирнути у такі глибини самого себе, куди у розміреній буденності навряд був би шанс пірнути. Вийти за межі своєї зони комфорту, аби зрозуміти себе набагато краще, а згодом й оточуючих. Починаючи з дрібниць й закінчуючи глобальними поняттями. Аби зрештою стати кращим і мудрішим. Аби отримати неймовірний поштовх до розвитку та успішно його досягнути. І ще, що немало важливо, гостро відчути приналежність до своєї країни і нації.

Скільки добра й різних культур було побачено. Скільки стереотипів вщент зруйновано, а безцінної інформації отримано. Скільки натхнення й творчості було вкладено, і який широкий спектр емоцій пережито. А скільки подолано страхів під час наших волонтерських завдань, які були дуже різноманітними й цікавими, та в першу чергу полягали у промоції феномену волонтерства й особливо EVS проектів, а також в організації різноманітних подій на локальному й міжнародному рівнях.

Своїм юним слухачам під час наших креативних презентацій ми завжди радили обирати проект, а не країну. І це, безумовно, те, на чому я продовжую наголошувати. Мені ніхто не встиг про це сказати – мені просто пощастило. Я практично нічого не знала про Румунію. І про Трансільванію також, де провела більшість часу, оскільки Сфинту Георге розташоване за кілька десятків кілометрів від Брашова та знаменитого замка графа Дракули. А ця історична область, безумовно, має свої особливі риси. Й навіть те, що житиму я в основному серед угорців, які мріють про незалежність, активно пізнаючи і їхню культуру, я дізналась всього за кілька тижнів до поїздки. Усе це стало для мене надзвичайно захоплюючими відкриттями.

Та на цьому все могло й скінчитись, якби сам проект був нецікавим та не корисним особисто для мене в першу чергу. Тому я можу стверджувати, що спонтанне рішення про участь у EVS було одним із найбільш правильних за усе моє життя. І навіть коли сльози набігають, я за жодні гроші не проміняю спогади про мій досвід волонтерства у Румунії. Я й досі іноді чую запах повітря, наскрізь пройнятого вогнищем, коли на кілометри довкола не запалювали навіть сірник… І я від цього щаслива. Безмежно щаслива, що все це було зі мною.

Назва історії: Пропаганда добра на землях Дракули

Назва проекту: VIP (Voluntarism In Promotion)

Час реалізації: 07.10.2013-07.12.2013

Місце та країна реалізації проекту: м. Сфинту Георге, Румунія

Країни-учасниці: Україна, Польща, Туреччина, Вірменія, Грузія

Партнерська організація з України: КІПЦ «Европейский клуб»

Автор та контакти: Аліна Цимбал, +38 063 063 29 77, alina-tsymbal1@rambler.ru, м. Львів