КІПЦ "Європейський клуб"

Увага!!! У нас з'явився НОВИЙ САЙТ.

EuroclubOfKremenchuk — Thu, 11 Dec 2014 11:30:22 GMT

Запрошуємо на презентацію Програми РАДА в Кременчуці

CUPitoshka — Tue, 25 Nov 2014 13:26:34 GMT

28 листопада 2014 р. з 10.00 до 16.00 в конференц-залі готелю «Кремінь» за адресою: вул. Жовтнева, 1 буде проведено семінар під назвою «Громадський контроль за діяльністю влади» в рамках Програми USAID «РАДА: відповідальність, підзвітність, демократичне парламентське представництво», яку виконує Фонд Східна Європа.

На семінарі за участі громадськості Кременчука будуть обговорені передумови громадського контролю за діяльністю влади, функції Верховної Ради і її використання для такого контролю, а також визначено роль громадськості у цьому процесі.

Більше про програму РАДА в буклеті (натисніть для скачування).

Контактна особа у м. Кременчук:

Тел. 093 927 26 79

Микола Герасимов

Для довідки: «Програма РАДА: відповідальність, підзвітність та демократичне парламентське представництво» розпочала свою роботу в Україні в 2013 році за підтримки за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Метою Програми є надання знань та інструментів більш ефективної співпраці між виборцями та їх представниками в єдиному законодавчому органі України – Верховній Раді України. Завданням Програми також є сприяння українському парламенту у виконанні його контрольних повноважень.

Docudays weekend & SEE U SOON

CUPitoshka — Sun, 23 Nov 2014 22:08:43 GMT

Підійшов до кінця Мандрівний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA в Кременчуці. Останні 2 дні цьогорічного фестивалю були дуже насичені й яскраві. За ці 7 днів ми переглянули 18 стрічок, а на наших 30 показах побували більше 730 кременчуцьких, комсомольських та олександрійських глядачів. Чим запам’ятався вікенд? Живою бібліотекою, ніччю кіно та лінивими недільними показами.

$CUT$

До суботи ми готувалися довго. Шукали героїв Живої бібліотеки, вели переговори й налаштовували на довіру, розказували всім про ніч кіно й щиро запрошували долучитися. Почалося все зі створення креативного а-ля бібліотечного простору з вазонками квітів всюди й трансформацією виставки карикатур «Є інша сторона Європи!» презентованої майже класично (на шнурках та на стелі) в об’ємні геометричні фігури кубічної й призмоподібної форми в Просторі Ідей. За доброю традицією вчасно прийшли «книги» та журналісти. Каталог книг налічував 6 книжок: «Мусульманин», «Мусульманка», «Греко-католик», «Представник ЛГБТКІ-спільноти», «Екс-ув’язнений» та «Екс-міліціонер» (який трохи спізнився через обласні збори Правого сектору й не знайшов свого читача). Назвати нашу Живу бібліотеку багатолюдною було важко. Але за 3 години «книги» все ж таки встигли поспілкуватися між собою й поділитися знаннями й поглядами з читачами. Якісь з читачів навіть затрималися на годину довше в нашій бібліотеці.

Більше світлин в групі - https://vk.com/prostir_idey

Відео від Кременчуцького Телеграфу (матеріал повністю - http://www.telegraf.in.ua/kremenchug/2014/11/22/zhivaya-biblioteka-v-prostore-idey_10041390.html)

А одночасно з Живою Бібліотекою в кременчуцькому Просторі Ідей відбувалися кінопокази в Комсомольській публічній бібліотеці. Ось такі відгуки однієї з місцевих організаторів-модераторів: «Організовуючи перегляд в лекційній залі публічної бібліотеки, ми не знали попередньо кількість майбутніх глядачів і їх вік, тому глядацька аудиторія була неоднорідною. Ми переглянули 3 короткометражки «Ліза, ходи додому!», «Полум’яні голоси», «Рілля».

Перед кіносеансом наш модератор Антон Чупин запитав присутніх, що вони знають про права людей, їх обов'язки й хто порушує їх права. З'ясувалося дивним, що обов'язків у людини немає, а її права може порушити тільки держава.

Очікувано, що перший фільм про маленьку дівчину зворушив душу кожного глядача. Хоча участь у обговоренні не приймали всі, але відрізнити добре від поганого було не важко, деякі з присутніх дорослих змогли пояснити, навіщо режисер так багато показала нам епізодів на природі з Лізою, що вона ототожнює себе з равликом, який може сховатися завжди у мушлі.

Другий фільм про ізраїльтянина ефіопського походження, який вміє писати й читати реп змогли зрозуміти не всі: з'ясувалося було складно читати титри з дальніх рядів, особливо коли текст збігався з білим фоном. Але не тільки дорослі, а й деякі підлітки висловились, що розуміють проблеми расизму, хоча й особисто не стикалися з таким у нашому місті.

Останній фільм про протести студентів у Канаді було легко дивитися багатьом глядачам, хоча висловити "й що це значить?" було важко, бо як такого фіналу у фільмі глядачі не побачили, бо й головна героїня не відповіла для себе на багато питань. Але глядачі, ті що були присутніми на всіх фільмах і подискутували відзначили, що фільм вимагає подумати деякий час, поносити в собі, щоб виробити своє ставлення».

Ніч кіно того ж дня, 22го листопада, розпочалася стрічкою «Кіноплівка» про зникаючу професію кіномеханіка. Глядачі різної вікової категорії й статусу сприйняли цю чорно-білу замальовку, як вступ/пролог до ночі кіно, й тривалих обговорень кінематографічних засобів та проблематики фільмів. Другим фільмом ночі стала гарна філософська історія відносин польського фотографа Тадеуша Рольке зі своїм учнем Міхалом. Стрічка «Щоденники подорожі» не залишили байдужих, зала аплодувала. Діалог між генераціями про мистецтво фотографії, жінок, здоров’я, навчання, професійну етику та сама подорож надихнув на розмову про все вищеперераховане, й про права людини (де ж вони там?), прагнення до щастя та можливість проявляти світлини у місцевому фонтані. Після цього дивилися «Вегас» та «Непал форева». Перша стрічка спровокувала бурне обговорення системності, рівних можливостей та стьобу над американською мрією. А ще зачепили тему підкорення за власним бажанням, не вміння сумніватися та відмовляти, починаючи зі школи й всієї системи освіти. Друга стрічка ж викликали в аудиторії сміх і сумніви щодо справжнього документального підґрунтя фільму й адекватності головних героїв комуністів в «ред демонстрейшн енд манфістейшн дресес». А на останок бурні овації. Після цього фільму школярі розійшлися й обговорення стали довшими й змістовнішими. Дивилися «Рілля», «Таксі для двох», «Ліза, ходи додому!» та «Кафе «Вояж». Розмовляли про революції і протести, про втрату особистості, про програмування власної долі, про те, як поведінка впливає на нас і наше майбутнє, про батьків, причини та витоки алкоголізму, про розчарування від життя та віру в краще. А ще порівнювали враження від обговорень в різних глядацьких аудиторіях. Доволі тепла атмосфера, чай, кава та смачне печиво допомогли протриматися найстійкішій аудиторії до 3ї ранку.

А в неділю, 23го, в нас знов були покази! В цей день тільки два. Вдень в Центральній бібліотеці для дорослих разом зі спілкою поетів «Калина» дивилися фільм «Амосов-Сторіччя», а ввечері в Просторі Ідей переглядали фільм майже про наше місто «Останній лімузин». Глядацька аудиторія показу в бібліотеці складалася переважно з поетично-налаштованих старших людей. Але були й наші постійні молоді глядачі. Фільм про генія сучасності звісно вразив до сліз. Але не хотілося сліз, хотілося поговорити зі старшим поколінням про права людини. Треш почався після простого питання: «Що для вас права людини?». Хтось цитував Фрейда й казав, що люди не готові до свободи, бо свобода – це відповідальність. Хтось гнівно стверджував: «Майдан – это наш стыд!». Хтось намагався захиститися від «нападу» й задавав зустрічне питання: «А шо ви думаєте про це?». Хтось стверджував, що радянська система – найкраща в світі й вона гарантувала право на труд, а за тунєядство карали. Молодь намагалася донести ідею, що радянська система побудована на патерналізмі й виховувала рабів. Хтось зі старших підтримував, а хтось намагався придавити своєю кількістю років (й ніби життєвим досвідом) та казав, що нема роботи й галіма держава. А що з тим робить?... Хто зна. Було цікаво :)

Останній вечірній показ в Просторі Ідей був дуже і дуже не велилюдним. Були постійні глядачі та організатори. Спільним покликом душі глядачам схотілося показати стрічку про російський завод-гігант ЗІЛ власникам й працівникам кременчуцьких заводів, які досі вірять у власну направленість і співпрацю з Росією. Аудиторія була в захваті, як на прикладі одного заводу можна було показати реальність більшості радянських заводів: не ергономічність, не ефективність. Деяким глядачам, які були на денному показі в бібліотеці, згадалася дискусія про право на труд.

Замість висновку. Декілька разів глядачі зазначали, що вже були на документальних фільмах й не залишилися враженими, а цей фестиваль – змінив їх погляд на фільми. Можливо нам лестили, але так багато разів дякували за те, що ми робимо, що стало приємно. Ми стільки разів за цей тиждень розмовляли з людьми про те, що права людини – це відносини людини і держави, й про ГІДНІСТЬ, що хочеться сподіватися, що хоч одна людина над тим задумається й почне щось міняти в собі й навколо себе. Сподіваємося, що наступного року буде ще цікавіше, велелюдніше й ефективніше.

* * *

ХІ Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини в Кременчуці реалізується Кременчуцьким інформаційно-просвітницьким центром «Європейський Клуб» спільно з Управлінням культури і туризму виконкому Кременчуцької міської ради, Центральною бібліотекою для дорослих імені О.М.Горького, Кременчуцьким національним університетом імені Михайла Остроградського, Олександрійським районним будинком культури, Олександрійським училищем культури, Кіноклубом «Відкрий очі», Центральною публічною бібліотекою для дорослих, м. Комсомольськ, громадською організацією «Центр розвитку дитини і сім’ї «Родіс».

11 Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA відбувається в Україні за підтримки уряду Швеції.

Партнери: Державне агентство України з питань кіно, Міжнародна мережа кінофестивалів з прав людини, фестиваль Movie that Matter.

Організатори фестивалю Docudays UA: Українська Гельсінська спілка з прав людини, громадська організація «Південь», Херсонський обласний фонд милосердя і здоров’я, громадська організація «Центр сучасних інформаційних технологій та візуальних мистецтв».

«Йоанна» в ПТУ, «Вояж» в школі й «Ув’язнені» в КрНУ та Просторі Ідей

CUPitoshka — Fri, 21 Nov 2014 21:33:16 GMT

Сьогодні річниця Євромайдану. Про це кажуть всі. Особливо рясніють соціальні мережі згадками про цю подію. А у нас продовжується фестиваль. Яким чином в Кременчуці поєдналися ці 2 події?.. Та ніяким! Хіба що підвищили відвідуваність вечірнього кінопоказу. Бо після народного віче на площі на честь річниці початку Революції Гідності всі друзі Простору Ідей та Євроклубу прийшли до нас на кінопоказ з чаєм грітися.

$CUT$

І знов для одного з наших модераторів день почався з показу якісного документального фільму для студентів ПТУ № 6. Цього дня хлопчача група слюсарів мала змогу передивитися душевну стрічку «Йоанна». Чи скористалися хлопці цією можливістю? Хтось – так, а хтось віддав перевагу улюбленій музиці, задушевним (напевно) розмовам з друзями, чи просто ранковому сну. Говорити про непобачене важко, тож розмова вийшла короткою. Деякі глядачі поділилися пережитими емоціями жалю та співчуття, та висновками, що знання того, скільки тобі залишилося часу, підсвідомо міняє поведінку людини так, що людина намагається якнайяскравіше пережити кожну хвилину того життя, котре має.

Інші ж модератори розпочали ранок показом української стрічки «Кафе «Вояж» учням гімназії № 5. Ось такий відгук з’явився у фейсбуці в одного з модераторів після показу: «Щойно повернувся з однієї Кременчуцької школи, показували дітям документальний фільм "Кафе "Вояж" в рамках фестивалю Докудейс.юа. Діти сказали, що права - це перш за все обов'язки. Саме так, чорт забирай. Права - це перш за все обов'язки. Тут втрутилась вчителька й спитала: да, діти, права це обов'язки, і ... ?

Очевидно, діти мали відповісти, неодмінно хором, що ми їх повинні виконувати, дотримуватись та всіляко шанувати. На цьому попросив вчительку дозволити дітям самим відповідати, на щастя, таки дозволила.

Не можу сказати, що були якісь ілюзії з приводу системи правової освіти в школах, але я здивований настільки, що про це пишу у фб.»

А ось інший відгук від дівчини-організаторки показу у власній школі: «Аудитория была 9 класс. Во время просмотра присутствовала учительница по праву. На вопрос Антона - что такое права человека? никто не мог ответить и она начала им напоминать и сказала - права человека - это обязанности которые он...
Антон выслушал их, но потом объяснил что человек обязанностей не имеет. Я добавила что есть 2 права, которые государство не имеет права нарушать (являются неотделимыми),
посмотрели фильм, используя стоп кадры, и я спрашивала у зрителей открытые вопросы. Они в ответ что-то все-таки отвечали, а под конец так все же больше людей подключилось».

Хочеться додати, що в цій школі було заплановано 2 покази на сьогодні, але 2й не відбувся через раптову перевірку (з) англійської мови. Збиралися дивитися канадську стрічку «Таксі на двох», а пішли перевіряти(ся на) англійську мову.

«А це точно тюрма? Не санаторій?» (с)

Фільм «Ув’язнені» для студентів-психологів був цікавим не лише просто з допитливості, а й з професійної точки зору: як відбувається психологічний супровід жінок-в’язнів та забезпечується їх комфортне співіснування. На жаль, через невеликий розмір екрану і поганеньку якість субтитрів дещо було важко розібрати. Студенти були заклопотані майбутнім захистом курсової, тому говорили небагато й недовго. Відзначили, що умови утримання в’язнів у Ізраїлі кращі, ніж умови життя багатьох українців. Дивувалися можливості відпусток з тюрми, захоплювалися, що з ув’язненими по-людськи спілкуються і багато обговорюють вчинки, що привели їх до в’язниці. Але далі швидко розбіглися дописувати свої курсові)

«У мене вдома гірші умови, ніж в тій тюрмі!» (с)

А ввечері відбувся 2й показ стрічки про ізраїльську жіночу в’язницю «Ув’язнені» в Просторі Ідей. Враження в аудиторії були дуже схожі з враженнями студентів-психологів. Обговорювали умови утримання дівчат/жіночок, ставлення працівників до ув’язнених, відчуття провини героїнь та ностальгію за залізними виделками.

Організатори запросили гостей на Живу Бібліотеку та Ніч кіно й розійшлися писати оцей текст :)

* * *

«Жива бібліотека» запрошує поговорити з книгами

CUPitoshka — Fri, 21 Nov 2014 15:12:57 GMT

«В бібліотеці має бути тиша!» (с) Чи все ж таки ні? Пропонуємо вашій увазі новий формат бібліотеки! Тут не панує тиша, можна розмовляти з книгами, ставити їм питання, пити чай з печивом й приходити зі своїми пиріжками! Здається, що це божевілля? Зовсім ні. Запрошуємо на Живу Бібліотеку до Простору Ідей 22го листопада. Починаємо о 14й. Приходьте й зазирніть глибше під обкладинку!

$CUT$

Що ж таке Жива Бібліотека? Це унікальний просвітницький захід, який допомагає розвінчувати стереотипи. В ролі «книг» виступають люди з цікавим життєвим досвідом. Так само, як у звичайній бібліотеці читачі можуть обрати книгу на цікаву для них тему й задати людині-«книзі» різні питання.

“Книжками” є люди, щодо яких у суспільстві існують певні упередження. Кременчужан запрошують на читання таких книг: «Греко-католик», «Мусульманка», «Мусульманин», «Екс-ув’язнений», «Екс-міліціонер», «Представник ЛГБТКІ-спільноти». Як і в звичайній бібліотеці, читач має пам’ятати, що не можна нищити книжки, малювати на полях, тобто, варто повернути її назад у бібліотеку в такому ж фізичному та психічному стані. Звичайно ж, у “Живій бібліотеці” не буває дурних, незручних або гострих питань; так само немає місця для образ – словесних чи фізичних.

Захід відбуватиметься в рамках Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно права людини Docudays UA в Кременчуці. Для нашого міста це буде 2й подібний досвід. Сподіваємося, що він буде позитивним. Ні бійтеся розвінчувати власні уявлення про ті чи інші групи людей!

А ввечері запрошуємо до Простору Ідей на 20:00 на Ніч кіно! Більше про фільми - https://vk.com/docudays2014kremen

* * *

11 Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA відбувається в Україні за підтримки уряду Швеції.

Партнери: Державне агентство України з питань кіно, Міжнародна мережа кінофестивалів з прав людини, фестиваль Movie that Matter.

Організатори фестивалю Docudays UA: Українська Гельсінська спілка з прав людини, громадська організація «Південь», Херсонський обласний фонд милосердя і здоров’я, громадська організація «Центр сучасних інформаційних технологій та візуальних мистецтв».

4-й день: екватор пройдено.

CUPitoshka — Thu, 20 Nov 2014 22:03:44 GMT

В Кременчуці триває Мандрівний фестиваль. Такі різні аудиторії, такі різні відгуки та реакції на ті самі фільми. Така різна тематика фільмів. Далі й далі захоплює, що майже в кожній групі показ з документального кіно з програми Docudays UA кардинально змінює враження про та розуміння поняття «документальне кіно»…Це вже позитивно, чи не так? :)

$CUT$

Вже третій день підряд фестиваль в Кременчуці розпочався ранковим закритим показом в ПТУ №6 для жіночої аудиторії – молодих дівчат. Професійна спрямованість – бухгалтерія та садівництво.
Ще до початку показів спеціальний цензорний комітет в складі майстрів училища, одібрав стрічки, які на їх думку, можуть принести молодим глядачам користь. Так, для дівчат вирішили продемонструвати фільми, що безпосередньо торкаються материнства – «Ліза, ходи додому!» та «Йоанна». Як мінімум, з дівчатами викладачі не прогадали – обрані картини поцілили прямо в серце глядачам, викликавши бурі справедливого гніву на непутящу маму, вали співчуття її доньці Лізі, а також штормові пориви співчуття та захоплення сміливою жінкою на ім’я Йоанна, яка присвятила своє життя людям поряд з нею.

По закінчення перегляду в черговий раз виявилось, що аудиторія абсолютно не знайома з терміном «документальне» й не може його пояснити, але в той же момент не ставить питання. Адже ставити питання, тобто показати своє незнання – дуже соромно, так? Вчитель може показати пальчиком «ай-яй-яй» і при всіх виставити в дурнях. А мовчуни здаються розумниками на цьому тлі. Втім, необізнаність дівчат з таким кіно не вилилась в пасивність після перегляду – авжеж, всі виглядали заглибленими у власні думки та перевантаженими, проте активно взяли в участь у висловленні своїх думок.

«Рілля» й «Кафе Вояж» замість «Бінту»

Через труднощі з пошуком апаратури й екрану в університеті початок перегляду відкладався усе далі, аж поки стало зрозуміло, що попередньо запланований фільм подивитися не встигнемо. Довелося терміново підшукувати заміну серед доступних короткометражок. Фільм про протести в Квебеку викликав агресивно-негативні враження аудиторії. Студентів дратувала відсутність висновків та моралі, необхідність читати субтитри, незавершеність сюжету й багато чого іншого. Тема протесту не зачепила й не навіяла асоціацій. Загалом, прийшли до висновку, що протестувати безглуздо й приводить до розчарувань, а знімати й показувати подібні фільми не варто.

На прохання показати щось без субтитрів підібрали український фільм «Кафе Вояж». Дискусія неочікувано вивела на тему прагнення людини до щастя. І тут для нас настав час відкриттів: ми почули, що колгоспи – це добре, бо в людей була робота; людина не може бути щасливою, якщо працює на непрестижній посаді; танцюють і кривляються перед камерою лише алкоголіки або наркомани; якщо донька, йдучи зі своїм хлопцем, не хоче обіймати татка, що вийшов зустрічати її в самих лише трусах, то вона відмовилася від батька і т.д. Чесно кажучи, іноді було ніяково слухати. Але такі вони, сучасні студенти університету…

Зі сльозами на очах та з усмішкою на обличчі

Другий за сьогодні кінопоказ в університеті зібрав рекордно малу кількість глядачів – п’ятеро разом з модераторами. Але фільм про Йоанну не залишив байдужим, тож після перегляду ще довго спілкувалися про хвороби і здоров’я, можливості лікування й забобони, з ним пов’язані. Відзначили надзвичайність чоловіка, котрий знаходить сили піклуватися про сина й підтримувати смертельно хвору дружину. Намагання повернутися до теми прав людини якось не мали успіху, тому просто поговорили про життя. І зовсім трохи про смерть…

Класичний Амосов для колегіуму № 25

Філія № 2 Центральної бібліотечної системи сьогодні була центром зустрічі молоді з кіно: близько 60 учнів 10 та 11 класів Кременчуцького колегіуму № 25. Фільм «Амосов» знятий, я би сказав класично і зрозуміло. Людина, її переконання, дії та вплив показані через хроніки та спогади. Хто такий Амосов, учні знали. Сказали, що учать якраз зараз правознавство. Трохи плуталися між правами людини і обов’язками, але зійшлися на тому, що правильних відповідей немає.

Обговорення було повільним. Чи то присутність учителів бентежила, чи просто було важко. Вразило, що в Амосова можна було зробити операцію на серці за букет гладіолусів, а зараз то видається нереальним. А ще вразило учнів, що ця людина намагалася щиро допомагати людям, робити по 30 операцій на день, брати на себе відповідальність за життя інших. А найголовніше – він просто робив, діяв, реагував на несправедливість. Класичні відповіді на питання та підведення підсумків.

Ліза для курсантів військового ліцею

Після занять до бібліотеки прийшли 18 курсантів. Рота налічує більше, але вільними були лише 18. Все було чітко і по-військовому. Зайшли. Привіталися. Скинули бушлати. Подивилися фільм. Наділи бушлати. Пішли. Обговорювали так само чітко і ясно: «Про що фільм? Що побачили?» - «Фільм про Лізу. Побачили неблагополучну родину». «Що відчували?» – «Безвихідь». «Може зустрічалися в житті з подібною ситуацією і як на то реагували?» - «Не зустрічалися». І лише після виходу курсантів з зали підійшов їх наставник у званні капітана, подякував. Нам було дуже приємно, коли він поділився власними спостереженнями за такими родинами і долею дітей, коли працював у правоохоронних органах. Але виходу теж не побачив…

«Хоче хтось обговорити цей прекрасний фільм? – Я! – І я! – І я!..»

А в Просторі Ідей відбувся показ фільму, після якого не хотілося плакати! Демонстрували майже класичне (тільки документальне) роад-муві про італійського хлопця аутиста Енеа, його друзів й пошуки секс-працівниці, яка б могла задовольнити особливу потребу Енеа. Сказати, що фільм вразив, це нічого не сказати. Розмова точилася навколо багатьох тем: профспілка секс-працівниць, яка захищає їхні права (вау!), рівень соціалізації Енеа (вау-вау!), психолог і секс-працівниця в одному флаконі (ВАУ!). Звісно, що не обійшлося без обміну власними історіями, згадок про Темпл Грандін, обговорення умов праці українських секс-працівниць та переваг легальної проституції. Було дещо й про психологію й психіатрію, галюцинації й пігулки, про те, як українські підприємства умовно влаштовують до себе на роботу людей з інвалідністю, щоб платити менше податків.

Шумне обговорення закінчило на дуже позитивній ноті цей четвер, четвертий день фестивалю Docudays UA в Кременчуці.

* * *

ДДП – День дев’яти показів й спаленого подовжувача – 3й день фестивалю

CUPitoshka — Wed, 19 Nov 2014 21:26:38 GMT

«Найбільше я люблю фестиваль за живі, сповнені емоцій відгуки людей, яких би я ніколи не зустріла, якби не фестиваль. Як от діалог після сьогоднішнього показу фільму «Ліза, ходи додому!»: «Я ледве сльози стримувала» - «А я стримувала бажання брать оцих баб за ногу, розкручувать отак і запускать в ліс! Щоб летіли! На оті камні, де та дитина сиділа». Ліричний пролог від одного з авторів цього тексту.

$CUT$

Третій день почався показом фільму «Содік» для студентів ПТУ № 6. Сьогоднішній аудиторії було дуже важко: з 16 фізично присутніх – фільм дивилося двоє хлопців, інші спали або ж гралися телефонами. Студенти в фільмі побачили наркотики – провели паралель з реальним життям та розповіли про захоплення молоддю легкими наркотиками, про «спайс» (синтетична суміш для куріння). Друга група була ще менш активною. Після фільму запитали: «Навіщо нам показувати про Британію, якщо ми живемо в Україні?», й мовчки підвелися з місць та пішли, на обговорення не залишився ніхто.

«Та у нас так півсела живе!»

19го листопада до Мандрівного фестивалю в Кременчуці долучилося місто з іншої області – Олександрія. Тут покази відбулися в районному будинку культури та училищі культури. Будинок культури зібрав аж п’ятдесят працівників бібліотечних та клубних закладів Олександрійського району! Зважаючи на велику глядацьку аудиторію й не дуже видні субтитри в стрічці «Полум’яні голоси», довелося оперативно поміняти плани й показати стрічку «Ліза, ходи додому!». Та, незважаючи на холодне приміщення, фільм був сприйнятий тепло й зав’язалася активна розмова про дуже подібні реалії українського села (до того ж, точилася вона в декількох осередках, ближніх і дальших од модератора). Глядачі частково ділилися власними історіями й думали над тим, як вирішувати цю проблему. Наголошували на покращенні матеріально-технічного забезпечення сільських клубів, які намагаються зацікавити таких діток, як Ліза, прилаштувати, надати їх життю нового сенсу. Говорили й про державу, як непотрібний суб’єкт. Про те, що нічого не змінилося, і незрозуміло, хто в тому винний та про готовність брати на себе відповідальність за зміни.

«Только давайте без политики!» - просто ще одна дискусія про права і обов’язки.

І ще один показ відбувся для студентів 4го курсу всіх спеціальностей в Олександрійському училищі культури. Для доволі великої аудиторії в 75 людей був продемонстрований короткий фільм про студентські страйки у Квебеці «Рілля». Після фільму майбутні митці намагалися з’ясувати, то чи домоглися вони свого чи ні? І в чому сенс? Проводили паралелі між Канадою й Україною, між страйками і Революцією Гідності, хоча не всім був зрозумілий цей термін. Й було відчуття, що молодь доволі негативно ставиться до революції, хоча скоріш до її наслідків у вигляді війни. Сперечалися про обов’язки людини, громадянина і батьків. Хтось гуглив і наводив цитати, що «обов’язки – це інструмент забезпечення прав» й вперто не вірив у відсутність обов’язків людини. Хтось казав, що має двох равликів і ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ піклуватися про них. А хтось після дискусії спитав: «А де скачати фільм можна?» та «И что, я теперь могу смело говорить, что я никому ничего не обязана?»

Хворісукалюди в Кременчуцькому національному університеті

А в когось з наших модераторів ранок почався із зустрічі у національному університеті імені Михайла Остроградського з майбутніми психологами. Не зважаючи на невдоволення декана факультету права і гуманітарних наук з приводу показів фільмів про права людини та постійні питання «хто дозволив?», сеанс відбувся. Студенти переконали викладача екологічної психології пожертвувати заняттям та подивитися соціальне кіно. Було 13 чоловік. Дівчина з першої парти (мабуть, відмінниця) ще до початку сеансу пішла писати курсову роботу.

Кіно всіх вразило. Особливо активно обговорювали родину головного героя, який поїхав шукати свою матір. Звернули увагу на те, що він зміг «спригнуть» з голки. У його житті було мало радості і позитивного досвіду, але він залишається людиною. Для нього має сенс те село, де він колись жив з мамою і її «друзями». Одного з них він досі називає вітчимом. Відчуття, які виникали при перегляді – біль, жаль,тривога, співпереживання. Говорили про те, що іноді ми бачимо таких нещасних людей, але як їм допомогти – не знаємо. На тому поставили крапку.

Спалений подовжувач – це краще, ніж спалені нерви)

Перегляд фільму «Содік» зі студентами-правознавцями був сповнений пригод. Спочатку аудіоколонки не знайшлися, а потім працювали надто тихо для великого приміщення. Потім згас проектор і увімкнувся лише тоді, коли перед ним помахали ручкою. На середині сеансу з подовжувача задиміло і засмерділо смаленим, тож довелося робити вигляд, що зупинка фільму й обговорення того, що встигли побачили, була задумкою організаторів. Тим не менше, люди, які сходилися досить неохоче і бурчали, що не хочуть читати субтитри, всерйоз захопилися фільмом і додивилися його до кінця майже у повній тиші. Хочеться сподіватися, що це було щиро, а не через загрозливу настанову завкафедри: «Будете мені на заліку фільм переказувати». J

Обговорення вийшло доволі сумбурним, але активним. Майбутні юристи обурювалися недосконалістю британського правосуддя, підозрювали у расизмі суддю та присяжних, співчували хлопцеві, чиї мрії були перекреслені. Говорили про доказову базу та непереконливість і недостатність показів свідків. Один зі студентів навіть сказав, що завдяки фільму переконався у правильності свого вибору: стати юристом та вдосконалювати правову систему, щоб люди не зазнавали несправедливих покарань.

Історія маленької Лізи для майбутніх кухарів-кондитерів

Сеанс в Кременчуцькому професійному ліцеї № 5 довелося почати раніше, бо в актовій залі неочікувано змінився пріоритет в бік репетиції чи то КВНу чи то патріотичної пісні. Але це не зашкодило перегляду. Дівчата зайшли в аудиторію агресивно: «Чому як тільки-шо, то кажуть, щоб прийшли мешканці гуртожитку? А нам треба їсти приготувати, поприбирати та й мати власний час!» - обурювалась Надя. Вчителька їй відповідала: «Якби Надя не обурювалася, то була б не Надя». І заспокоювала: «Все буде добре!». 16 осіб розмістилися колом.

Стрічку «Ліза, ходи додому!» дивилися уважно і сконцентровано. Навіть хлопці повідкладали смартфони і дивилися кіно. Під час обговорення зауважили, що кожна людина повинна мати власний простір, власне місце, де їй безпечно, батьків, які про неї турбуються. Неочікувано лінія обговорення перейшла на піраміду потреб і те, яким чином вони задовольняються у героїв фільму.

Кафе "Вояж". Фільм про незвичайне життя звичайного сторожа.

Показ проводився для учнів 10-го класу Кременчуцької гімназії № 5. На початку глядачі були здивовані, бо, вочевидь, очікували кіно дещо іншого формату. Під час перегляду іноді можна було почути коментарі та зауваження від аудиторії. Присутніх було небагато, що дало змогу зручно провести обговорення у вузькому колі. Ще до початку показу кожен висловив своє бачення образу сторожа. У ході обговорення, побудованого методом стоп-кадрів, усе більше "дітей" приєднувалося до спільного діалогу. Разом прийшли до висновку, що фільм незвичний як за методикою зйомок, так і за способом викладення інформації. Також обговорили права людини та їхню роль у реальному житті та в даній кінострічці. Надто довгої розмови не вийшло, оскільки не всі були готові, проте кожен лишився задоволеним. Перебуваючи в гарному настрої, дякуючи організаторам та ініціатору проведеного заходу, по закінченню всі присутні розійшлися осмислювати побачене.

Дуже світлий фільм про гідність

На відкритому вечірньому показі Простір Ідей тішив свою глядацьку аудиторію неймовірно гарною стрічкою польської режисерки Анети Копач «Йоанна». Це стрічка, яка під час 11го фестивалю в Києві в березні цього року отримала спеціальну відзнаку «За здатність кінематографіста наближатися, водночас зберігаючи дистанцію» та приз глядацьких симпатій. Історія 36-річної Йоанни Салиги, хворої на рак, її відносини з сином і чоловіком, намагання впіймати кожну мить життя, й страх залишити своїх хлопців тут самих не залишили жодного байдужого в залі. Йоанна стала відомою завдяки своєму блогу http://chustka.blogspot.com/, котрий почала вести після того, як дізналася, що хвора. ЇЇ прості розмови з сином про любов, життя, страхи, досвід й кадри поїздок по озеру, чи прогулянок лісом чи полем – утворили дуже світлий сюжет фільму про гідну людину, яка живе кожною хвилиною. Розмовляти було важко й говорили більше про емоції й власні рефлексії. На зустрічі були присутні директор благодійного фонду «Сонячні долоні» Анна Кригіна та волонтер Світлана Савицька. Обидві стикалися не раз з онкохворими, неодноразово допомагали збирати кошти на лікування й залюбки поділилися власним досвідом. Говорили й про закорумповану систему медицини. Зійшлися на думці, що цю тему треба підіймати й не боятися говорити про це.

Чекаємо, яких вражень нам принесе день четвертий Мандрівного фестивалю Docudays UA в Кременчуці.

* * *

«Життя – дуже небезпечна річ» (с)

CUPitoshka — Tue, 18 Nov 2014 21:18:36 GMT

Здається, що цією обережною цитатою з фільму «Життя в раю – нелегали по сусідству» можна було б охарактеризувати всі кінопокази в рамках 2го дня, 18го листопада, Мандрівного фестивалю Docudays UA в Кременчуці.

$CUT$

Розпочався цей день показом документального кіно про важких підлітків у професійно-технічному училищі № 6. Викладачі профтехучилища поставилися до фестивалю відповідально. За тиждень до показу прийшли на попередній перегляд обраних фільмів майже усім педколективом. Перші два покази в навчальному закладі були про Содіка – підлітка, який мріяв стати лікарем, але отримав 30 років тюрми, та Сильвестра, який мріяв перемогти на Олімпіаді, а натомість отримав смертельне поранення.

Аудиторії було важко: треба було читати (хтось у відгукав написав: «Я спав», а хтось пересідав ближче, щоб було видніше), це була незвичне кіно без спецефектів, зомбі й іншої звичної фантастики. Були хлопці, які вчаться на автослюсарів та садівників. Розмова після фільму йшла про вулицю, про те, як вона впливає на становлення характеру, які існують спокуси. У кількох «сидять» друзі. Кілька щойно звільнилися, кілька – ходять відмічатися до міліції після отримання умовних термінів… Одне з вражень: «Фильм, фильмом, но нужно было рассказать некоторые жизненные истории на словах». Завтра історія Содіка буде знов показана іншим студентам училища.

«Когда вижу – хочу сразу плакать» (с) Глядач

На другий день фестивалю відбувся перший показ в Кременчуцькому національному університеті ім. М. Остроградського, який відвідала значна кількість…школярів. Близько 35 учнів 6-7 класів подивилися стрічку «Ліза, ходи додому!». Фільм присвячений дівчинці, яка регулярно тікає з дому. В такому віці, вірогідно, люди відчувають емпатію інакше, ніж дорослі. Втім, доля маленької героїні фільму не лишила байдужим більшість глядачів – коли на екрані мама запитувала у Лізи, скільки буде 3 плюс 5, з рядів лунали підказки! Коли мама гримала на дочку, при цьому знаходячись у стані сильного похмілля після святкування Дня народження, й тим самим намагалася привернути її увагу, майбутні сильні та мужні чоловіки вигукували слова засудження та гніву! Великою новиною для молоді стало те, що фільм може тривати не звичні для них годину двадцять хвилин екранного часу, а в кілька разів менше. Другою новиною, яка викликала шок, стала інформація про те, що це реальна історія й на екрані зображене чиєсь життя без прикрас (вочевидь, наші молоді гості не зрозуміли значення слова «документальний»). Авжеж, не обійшлось без заспокоєння вчительками деяких непосидючих, авжеж, після того, як оголосили про виключну добровільність присутності, четверо чи п’ятеро пішло. В той же час, більшість виявилась зацікавленою та бурхливо реагувала на події на екрані та по закінченню перегляду висловлювали слова співчуття та підтримки на адрес маленької дівчинки Лізи. І хоча довгої дискусії не вийшло, коротке та палке обговорення долі людини, вік якої дуже близький до віку глядачів, вийшло корисним та насиченим. Після перегляду на чолі з вчителькою школярі відправились «обговорювати кіно за чашкою чаю»(с).

Фільм, що спонукає задуматися.

Майже класичний відгук про сенсовний фільм. Й такий відгук ми почули від студентів професійного ліцею № 5 імені Макаренка, де одночасно з показом в КрНУ відбувався закритий показ короткометражного фільму «Полум’яні голоси». Вже безпосередньо перед переглядом виявилося, що екран в актовій залі знаходиться доволі далеко й з нього майже не видно субтитрів. Але, незважаючи на то, майбутні кухарі та швачки зрозуміли обурення й незадоволення власною країною Сруліка, головного героя стрічки. Розмова точилася не надто активно, переважно навколо теми не приниження інших, просто тому, що вони інші, й поваги до людей навколо просто тому, що вони люди. Аудиторія не знехтувала шансом натякнути організаторам прямим текстом, що було б цікавіше, якби була якась мелодрама про любов. Тож чекаємо завтрашнього показу стрічки «Ліза, ходи додому!» для іншої групи студентів цього навчального закладу.

Фільм про нелегалів, як привід поговорити про переселенців

Як і очікувалося, вечірній відкритий показ в Просторі Ідей у другий день зібрав рівно в половину менше глядачів. Були переважно постійні відвідувачі простору. Дивилися фільм режисера Романа Вітала «Життя в раю – нелегали по сусідству». Аудиторія відмітила повільну динаміку фільму (й таку собі присипляючу властивість, зважаючи на те, що показ вечірній…), але одразу ж після перегляду почали лунати жартівливі заклики: «Ну що, народ, збираємо речі й до Швейцарії?». Обговорювали позиції головних героїв (й особисті симпатії до нелегалів, працівників прихистку або ж місцевих), простих швейцарів, краєвиди, сир, ліниве (й ніби непогане) життя нелегалів у «золотій клітці», чому ці нелегали не працюють, якщо там купа роботи. Ділилися історіями українських друзів-нелегалів й проводили паралелі з «понаєхавшимі тут» переселенцями з українського Сходу. На зустрічі був присутній вимушений переселенець з Луганська, який поділився власною історією й відповів на доволі мирні питання місцевих. Не билися :)

Хочеться вірити, що й завтра буде активно, але мирно. Третій день фестивалю в Кременчуці має стати випробуванням для організаторів. Дев’ять закритих та відкритих показів в Кременчуці та Олександрії для студентів університету, училищ, школярів, працівників сільських будинків культури та всіх бажаючих. Show must go on і ми продовжуємо :)

* * *

Як «Євромайдан» розбурхав емоції, почуття, настрої та спогади в Кременчуці

CUPitoshka — Mon, 17 Nov 2014 21:31:52 GMT

Так-так, саме від сьогодні Кременчук можна додати до списку міст, які відвідав фільм «Євромайдан. Чорновий монтаж». Саме сьогодні, 17го листопада, в нашому місті розпочався Мандрівний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Чим цей показ був унікальним, читайте далі…

$CUT$

В Кременчуці фестиваль проходить вже вчетверте, і щоразу на його відкриття приходить все більше людей. В цьому ж році деяким глядачам навіть довелося стояти під час кінопоказу. Сама стрічка «Євромайдан. Чорновий монтаж» є таким собі українським феноменом: без особливої обробки кадри про життя примушують людей плакати, думати, «зависати», співати, аплодувати стоячи. Насправді глядачів на показі було всього 30, але для нашого міста – це успіх. Бо навіть в такому невеличкому колі людей ми змогли побачити діаметральні точки зору на історію, події української революції гідності та ситуацію в країні. Почати говорити після фільму було важко. Неймовірно важко.

Модератори намагалися розповісти якісь факти про покази стрічки під час відкриття фестивалю в Києві (про те, що глядачі встали й співали гімн). Прозвучала пропозиція і кременчужанам заспівати гімн, який зараз уже всі вивчили. Але реакція виявилася неочікуваною: «А може, не будемо вставати?.. Якщо у нас не виникло такого пориву після закінчення стрічки, чому ми маємо підніматися зараз, бо «так було б правильно»?». Задумалися всі… Потім говорили про можливість більш мирного врегулювання, про жертви, Київ, Кременчук та Одесу, лють та багато чого іншого. А ще був форум-театр на тему переселенців.

Показували ситуацію, коли молода людина, школяр зі Сходу, приходить до школи й стикається з агресивним патріотизмом однолітків та байдужістю вчителя до всього, крім уроків та зовнішньої пристойності. В якийсь момент «джокер» (модератор дискусії) просто «завис», коли аудиторія на питання «Що ж робити з цією проблемою?» відповіла, що нічого не вдієш, треба перечекати, поки підлітки подорослішають та порозумнішають. Та теми переселенців, вчителів, підлітків, Євромайдану, гідності були на стільки актуальними й реальними, що дискусія розпалилася з новою силою. Хотілося б додати, що серед глядачів були присутні вчителі, котрі явно почували себе не надто комфортно, коли більшість почала казати, що вчителі винні в усьому. Але вдалося перейти на тему різноманітності й поваги до людини, об’єктивної реальності та бачення з різних точок зору цієї реальності. Говорили й про правду й брехню, про міліціонерів і Леніна, про незнання незнаючих, й про те, що з людьми варто говорити, незважаючи на їхні політичні погляди.

Потішила й глядацька аудиторія: молодь від шкільної й до майже немолодіжного віку, вчителі, методисти шкільні, митці, журналісти, студенти психологи, практикуючі психологи, громадські діячі, міські та сільські жителі. Такої палкої дискусії на фестивальних показах Кременчук ще не переживав :) Хтось навіть пропустив автобус додому.

Сподіваємося, що фестиваль продовжиться в Кременчуці так же ж завзято, як і розпочався. Попереду ще цілий тиждень! Не втрачайте нагоди побачити кращі фільми та висловити власну думку.

* * *

Про форум-театр та громадський активізм

CUPitoshka — Sun, 16 Nov 2014 21:09:00 GMT

Мандрівний фестиваль Docudays UA вже на порозі в Кременчуці. Й 15-16 листопада Простір ідей знову став місцем проведення тренінгу. Цього разу Олександра Дворецька учила бажаючих методиці форум-театру, за що ми їй дуже дякуємо. Тішимося і з того, що кількість учасників не зменшилася, а навіть збільшилася в процесі тренінгу.

$CUT$

В перший день учасники багато вправлялися у довірі один одному та зображенні різних цікавих штук, як-от, проблем сучасності у вигляді скульптури або кермування диво-машиною з заплющеними очима. Не зважаючи на втому від тривалого стояння та стрибання, учасники набралися натхнення для створення креативної вистави і сподівалися, що глядачі активно долучаться до обговорення та вирішення соціальних проблем. А їх у нас вистачить ще не на одну зустріч.

В неділю учасники пробували себе у ролі акторів. Дві команди готували вистави про джерела конфліктів у суспільстві та пробували грати маленькі вистави. Ми були тваринками й оперними співаками, грали трагічно і комічно, з пришвидшенням та уповільненням дії, у вигляді вестерну та мелодрами. В результаті творчих мук вийшло 2 вистави. У першій – ситуація була складною: мама, котру не слухає син; син, який мучить котів і безпритульних; безвідмовний друг та байдужі люди вправлялися в істериках, скандалах і насильстві. Одна з учасниць навіть зазначила, що таку кількість конфліктів і стресів настільки складно витримати, що хотілося пошвидше все закінчити. На жаль, реальне життя іноді теж буває значно жорстокішим, ніж вдається спокійно витримати. Друга команда показувала школу, в якій став навчатися переселенець з Донбасу. Ситуація обтяжувалася байдужим учителем, «вишиваним» лідером та готовими на все виконавцями. Обговорення показало реальність таких ситуацій. Проте, важко було придумати, як змінити хід сюжету і поведінку героїв, аби уникнути конфлікту. В обох сюжетах були байдужі люди, які проходили повз, слухали і виконували накази. Саме їх поведінку пробували змінювати учасники форум-театру. Мимовільний свідок насильства, чи мовчазний друг після замін змінювали історію та зменшували прояви насильства. Насамкінець домовилися про те, що варто відкриття фестивалю поєднати зі сценами форум-театру у понеділок. Велкам!

* * *

11 Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA відбувається в Україні за підтримки уряду Швеції.