НОВИЙ САЙТ

Здається, що цією обережною цитатою з фільму «Життя в раю – нелегали по сусідству» можна було б охарактеризувати всі кінопокази в рамках 2го дня, 18го листопада, Мандрівного фестивалю Docudays UA в Кременчуці.

Розпочався цей день показом документального кіно про важких підлітків у професійно-технічному училищі № 6. Викладачі профтехучилища поставилися до фестивалю відповідально. За тиждень до показу прийшли на попередній перегляд обраних фільмів майже усім педколективом. Перші два покази в навчальному закладі були про Содіка – підлітка, який мріяв стати лікарем, але отримав 30 років тюрми, та Сильвестра, який мріяв перемогти на Олімпіаді, а натомість отримав смертельне поранення.

Аудиторії було важко: треба було читати (хтось у відгукав написав: «Я спав», а хтось пересідав ближче, щоб було видніше), це була незвичне кіно без спецефектів, зомбі й іншої звичної фантастики. Були хлопці, які вчаться на автослюсарів та садівників. Розмова після фільму йшла про вулицю, про те, як вона впливає на становлення характеру, які існують спокуси. У кількох «сидять» друзі. Кілька щойно звільнилися, кілька – ходять відмічатися до міліції після отримання умовних термінів… Одне з вражень: «Фильм, фильмом, но нужно было рассказать некоторые жизненные истории на словах». Завтра історія Содіка буде знов показана іншим студентам училища.

«Когда вижу – хочу сразу плакать» (с) Глядач

На другий день фестивалю відбувся перший показ в Кременчуцькому національному університеті ім. М. Остроградського, який відвідала значна кількість…школярів. Близько 35 учнів 6-7 класів подивилися стрічку «Ліза, ходи додому!». Фільм присвячений дівчинці, яка регулярно тікає з дому. В такому віці, вірогідно, люди відчувають емпатію інакше, ніж дорослі. Втім, доля маленької героїні фільму не лишила байдужим більшість глядачів – коли на екрані мама запитувала у Лізи, скільки буде 3 плюс 5, з рядів лунали підказки! Коли мама гримала на дочку, при цьому знаходячись у стані сильного похмілля після святкування Дня народження, й тим самим намагалася привернути її увагу, майбутні сильні та мужні чоловіки вигукували слова засудження та гніву! Великою новиною для молоді стало те, що фільм може тривати не звичні для них годину двадцять хвилин екранного часу, а в кілька разів менше. Другою новиною, яка викликала шок, стала інформація про те, що це реальна історія й на екрані зображене чиєсь життя без прикрас (вочевидь, наші молоді гості не зрозуміли значення слова «документальний»). Авжеж, не обійшлось без заспокоєння вчительками деяких непосидючих, авжеж, після того, як оголосили про виключну добровільність присутності, четверо чи п’ятеро пішло. В той же час, більшість виявилась зацікавленою та бурхливо реагувала на події на екрані та по закінченню перегляду висловлювали слова співчуття та підтримки на адрес маленької дівчинки Лізи. І хоча довгої дискусії не вийшло, коротке та палке обговорення долі людини, вік якої дуже близький до віку глядачів, вийшло корисним та насиченим. Після перегляду на чолі з вчителькою школярі відправились «обговорювати кіно за чашкою чаю»(с).

Фільм, що спонукає задуматися.

Майже класичний відгук про сенсовний фільм. Й такий відгук ми почули від студентів професійного ліцею № 5 імені Макаренка, де одночасно з показом в КрНУ відбувався закритий показ короткометражного фільму «Полум’яні голоси». Вже безпосередньо перед переглядом виявилося, що екран в актовій залі знаходиться доволі далеко й з нього майже не видно субтитрів. Але, незважаючи на то, майбутні кухарі та швачки зрозуміли обурення й незадоволення власною країною Сруліка, головного героя стрічки. Розмова точилася не надто активно, переважно навколо теми не приниження інших, просто тому, що вони інші, й поваги до людей навколо просто тому, що вони люди. Аудиторія не знехтувала шансом натякнути організаторам прямим текстом, що було б цікавіше, якби була якась мелодрама про любов. Тож чекаємо завтрашнього показу стрічки «Ліза, ходи додому!» для іншої групи студентів цього навчального закладу.

Фільм про нелегалів, як привід поговорити про переселенців

Як і очікувалося, вечірній відкритий показ в Просторі Ідей у другий день зібрав рівно в половину менше глядачів. Були переважно постійні відвідувачі простору. Дивилися фільм режисера Романа Вітала «Життя в раю – нелегали по сусідству». Аудиторія відмітила повільну динаміку фільму (й таку собі присипляючу властивість, зважаючи на те, що показ вечірній…), але одразу ж після перегляду почали лунати жартівливі заклики: «Ну що, народ, збираємо речі й до Швейцарії?». Обговорювали позиції головних героїв (й особисті симпатії до нелегалів, працівників прихистку або ж місцевих), простих швейцарів, краєвиди, сир, ліниве (й ніби непогане) життя нелегалів у «золотій клітці», чому ці нелегали не  працюють, якщо там купа роботи. Ділилися історіями українських друзів-нелегалів й проводили паралелі з «понаєхавшимі тут» переселенцями з українського Сходу. На зустрічі був присутній вимушений переселенець з Луганська, який поділився власною історією й відповів на доволі мирні питання місцевих. Не билися :)

Хочеться вірити, що й завтра буде активно, але мирно. Третій день фестивалю в Кременчуці має стати випробуванням для організаторів. Дев’ять закритих та відкритих показів в Кременчуці та Олександрії для студентів університету, училищ, школярів, працівників сільських будинків культури та всіх бажаючих. Show must go on і ми продовжуємо :)

* * *

ХІ Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини в Кременчуці реалізується Кременчуцьким інформаційно-просвітницьким центром «Європейський Клуб» спільно з Управлінням культури і туризму виконкому Кременчуцької міської ради, Центральною бібліотекою для дорослих імені О.М.Горького, Кременчуцьким національним університетом імені Михайла Остроградського, Олександрійським районним будинком культури, Олександрійським училищем культури, Кіноклубом «Відкрий очі», Центральною публічною бібліотекою для дорослих, м. Комсомольськ, громадською організацією «Центр розвитку дитини і сім’ї «Родіс».

11 Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA відбувається в Україні за підтримки уряду Швеції.

Партнери: Державне агентство України з питань кіно, Міжнародна мережа кінофестивалів з прав людини, фестиваль Movie that Matter.

Організатори фестивалю Docudays UA: Українська Гельсінська спілка з прав людини, громадська організація «Південь», Херсонський обласний фонд милосердя і здоров’я, громадська організація «Центр сучасних інформаційних технологій та візуальних мистецтв».