НОВИЙ САЙТ

Приблизно так в двох словах можна описати взаємокорисні майстер-класи, що відбувалися 19го та 25го січня в приміщенні Центральної міської бібліотеки на вулиці Щорса. В рамках проекту «Кроками світових геніїв» – унікальний туристичний маршрут Кременчуком» молоді люди знайомили старших краєзнавців із програмою Microsoft Power Рoint та робили перші кроки в створенні мультимедійних презентацій про В.В.Вернадського та М.М.Колачевського. Тим самим молодь мала можливість більше дізнатися про відомих людей, що навіки увійшли в історію Кременчука.

Одна з молодих учасниць майстерні ось  так розповіла про свою участь:

«З ім’ям Вернадського я вперше познайомилася на школьній лаві. Напевно, це було його вчення про ноосферу, я не пам’ятаю. Пізніше прийшло знання про те, що цей видатний муж пов’язаний із нашим (невидатним, принаймні тоді так здавалося) містом. Потім вченому поставили пам’ятник… Вчення його про ноосферу ніколи не було мені до кінця зрозумілим. І здавалося, як я, звичайна людина можу зрозуміти генія. Він же такий… такий… розумний і працьовитий, і в туалет певно не ходить. Але погляд мій на відомого академіка змінила маленька книжечка Ігнатенка О.О. «115 років дослідженню В.І.Вернадським Кременчуцького повіту (за матеріалами епістолярної спадщини академіка В.І. Вернадського».

Це невеличке видання із немаленькою назвою представляє огляд листування Вернадського з дружиною під час дослідження ним Кременчуцького повіту в 1890-1891 рр.  Це листи не тільки про історичні події тих часів, свої дослідження, грунти Кременчуцького повіту, філософію думки і розуму,   життя, а й про мистецтво, кохання, статеві відносини між чоловіком і жінкою, навіть, про гендерну рівність. Виявляється, філософа і науковця Вернадського  теж долала лінь час від часу, що він сам визнає.

Цікавими є його спогади про Кременчук від 4 липня 1890 року:

«Кременчук кращий за Полтаву, жвавіший та, можливо, навіть багатолюдніший . Місто має великі кам’яні ломки, веде розробку і торгує ними, а вулиці його або небруковані, або бруковані дивним чином. Біля собору і в багатьох інших місцях вулиць калюжі буквально до коліна, так що вчора навіть мій візник не витримав: «Ось таке наше місто, - каже він, - своє каміння, а вулиці лишаються без бруківки, а з нас нових 8 руб. цього року додали» (тепер 20 руб. на рік візничих зборів). За його уявленням, місто може виробити міліард з каміння. Візник – жид/єврей, а костюм руський, що тут не є рідкістю. Кременчук – торгове місто, Дніпро і добрі залізничні шляхи роблять його все більш центром. Полтава падає, а Кременчук росте, та й вірно, недалеко той час, коли повітове місто стане губернським, і навпаки. Міста падають, як історичні особистості, й на південь потроху втрачають ті міста, котрі колись були головними центрами гетьманщини – Батурин – селище, Чигирин – повітове містечко, а ось черга й Полтави. Проте нові міста Кременчук, Харків тощо ростуть, і нові центри формуються. Велика культурність Кременчука позначається й у відносній великій кількості книжкових крамниць, котрих тут – 3, а в Полтаві – 1; всюди, й там й тут, організований роздрібний продаж «Одеського віснику», «Одеських новин», «Одеського листка», «Південного краю», «Єлісаветградського вісника». Друк провінційний, затурканий, та все ж пробиває собі місце. А тут звичаї на цей рахунок дивовижні. Нещодавно редактор неофіціальної частини «Полтавських відомостей» був посаджений на 3 дні губернатором на гауптвахту! (ніяк не можу зрозуміти на підставі якої влади – певно, тут, окрім всього, й незаконність)… Ще один бік тутешньої преси: це її відносно мала ціна: 3 коп. номер більшості популярних/ходкіх газет. В створенні та розвитку доброї місцевої преси полягає одна з головних умов існування справжнього місцевого самоврядування…»

Сучасники називали його «російським Фаустом», а нащадки – «Ломоносовим ХХ століття». Він стверджував, що думка – основа особистості, вона створює гармонію в світовому хаосі. Його ім’я відоме усьому світу. Але генії теж люди. І це чудово, що всі ми маємо спільну точку перетину – Кременчук. »

***