21:18 Між двох вогнів | |
|
Вже другий рік поспіль болгарська організація «Фондация «ЖАР театр-изкуство-култура» збирає митців з різних куточків Європи в болгарському національному парку Вітоша. Цьогоріч учасники міжнародного молодіжного обміну «B’RightEurope» намагалися засобами мистецтва та неформальної освіти обговорити та розкрити тему активного громадянства.
Подія ця відбувалася в рамках Програми «Молодь в дії» та за фінансової підтримки Європейської Комісії. Незважаючи на проблеми з фінансуванням (Болгарська національна агенція запізно підписала договір з Європейською Комісією), переносом активної стадії проекту (тобто, самого обміну) на місяць та намаганнями перенести обмін ще раз на місяць чи хоча б на пару днів, не п’ятизірковими апартаментами, які декого шокували (польські та грузинські учасники виявилися не зовсім готовими до проживання в кемпінгу поза цивілізацією), зустріч все-таки відбулася. Цілих два тижні молоді митці обмінювалися власним баченням активного громадянства і його форм, методами залучення молоді до активної громадської позиції, та обговорювали необхідність цього залучення.
Але одними розмовами важко змінити цей світ, тож дуже скоро після початку обміну почалися різноманітні майстерні. Кожен з учасників був залучений до однієї з трьох майстерень: маски та ритм, сучасний танець та танець з вогнем, PR та фотографія. А декому навіть «випало щастя» побути лідером такої майстерні. В результаті часом хаотичної міжнародної співпраці народилися шоу з масками, декілька вогняних скетчів, відео про всі ці «продукти діяльності», які були наочно презентовані жителям столиці. Тож молодіжні обміни – це незабутні враження, які потрібно один раз отримати… краще за все між двох вогнів J А тепер найемоційніша частина – враження учасників: Міша (режисер театру «Живи як я»): «Ну загалом мені сподобалося. Хоча спочатку було мало зрозуміло: хто ми? Де ми? І навіщо? А тепер я навіть і собі подумав використовувати ходулі в театрі».
Віталік: «Перший раз у аеропорту, перший політ, перше приземлення, перший раз у Софії….. УРА…. БОЛГАРІЯ!!!! Спочатку Софія не викликала у мене таких вражень типу «ах, ого, ой, класс». Мені це місто здалося звичайним пострадянським містечком, де тільки орлиний міст подарував якісь враження. Тут ми приїхали на Вітошу. Нічого…. Звичайний такий будиночок, як і в Карпатах, тільки кам’яний, прохолодний. Відчуття того, що я в Болгарії, у мене викликали лише ті болгари, що жили з нами. Один з них мав жахливий французький акцент англійської мови. Перші три дні перебування там – жах. Мені здавалося, що то якась секта, де обговорюють різні філософські питання, які в такому exchangeprogram взагалі не потрібні. Ми всі дружно поділились на три воркшопи: фото і піар, маски, та фаєр. Я пішов на фаєр.
Нам розповідали, що ми будемо робити фаєр, і все таке. На словах це круто звучало, а ось коли після тих трьох днів пекла ти береш ці саморобні «пої» і починаєш щось ними робити, на той момент відчуття були офігенні, особливо коли в тебе руки «з того місця виросли» і дещо виходить. І взагалі, два тижні з дуже гарними та різними людьми – це круто…. Нові знайомства, нові друзі, нові можливості. Сподобалось організація культурних вечорів, коли кожна команда презентувала свою країну в кращих барвах, це було дуже цікаво. Не менш цікавою була ніч після презентації країн та їхніх традиційних напоїв: української горілки, грузинського вина та чачі, болгарської мастіки та ін. «Будьмо – Геей!; Будьмо – геей!; Будьмо, будьмо, будьмо – геей, геей, геей!!!!» це був девіз того вечора – не тільки українців, але й усього люду, що там був.
Найкращі емоції залишилися після того, як перший раз «спробували вогонь». Це було дуже круто…. Ти крутиш цей пой, а вогонь дзижчить у тебе біля вуха і якось навіть страшно ставало. Я відчув, що я в БОЛГАРІЇ, тільки коли ми приїхали в Софію на два дні. Я думав, що то «отстойний город», але виявилось що це офігенне місто, воно мені доже сподобалось. Тут спостерігається поєднання радянського і європейського стилю, і виглядає це дуже гармонійно. Як на мене, то це агломерація чотирьох українських міст: Києва, Харкова, Львова та Одеси. Але в Софії свій шарм, який не спостерігається ніде. Йдеш по місту і бачиш гори, круто. Але було мало вільного часу, нам треба було встигнути до 5-ї в парк на перфоменс. Перед перфоменсом в Софії був такий собі проект «підходь та спробуй», коли перехожі дітки брали в руки все, що хотіли, і намагалися щось зробити з цими фігнюшками. Ми вчили підростаюче покоління модерновому мистецтву, було цікаво. Команда з «BrightEurope» презентувала дуже гарну виставу з вогнем. Після цього кожен змінив своє ставлення до театру вогню, зрозумівши, що це не лише покрутити штучки та малювати в повітрі вогняні картинки, а також це театральна вистава зі своєю задумкою та сюжетом.
Через декілька днів ми також показували свій перфоменс, він був не настільки крутий, але він наш, перший. Ми пихтіли 10 днів, щоб зробити його. Звичайно, протягом проекту всі подружилися і важко було розлучатися, був такий дуже милий останній вечір, остання туса, останні хвилини. Але ми ще зустрінемось. Дякую організаторам програми за таку можливість, за той experience. Ось така коротесенька історія, хоча тут можна було писати і писати)! »
Катя: «На початку наша поїздка в Болгарію виглядала майже недосяжною, оскільки кілька разів переносили дату проведення проекту. Конкретні дати відльоту стали відомі за день, отже цю поїздку можна назвати трохи спонтанною та трохи Crazy! Я отримала файні враження від нашого затяжного перельоту, тому що був час добре виспатися, після дороги до Борисполя. В перші дні нас зустріла зовсім не літня погода сонячної Болгарії… Було відчуття, що даремно тільки тягнули з України футболки, шорти, а особливо купальники! Умови життя, я вважаю, були добрими, тому що ми приїхали не на курорт. Головною нашою ціллю був обмін досвідом у своїй сфері, а умови – це другорядне.
Наша українська команда долала з гордістю всі труднощі і поставлені задачі організаторів. Ми не скаржилися, мабуть, тому що ми більш адаптована до різних несподіванок нація!:) Перед початком роботи WorkShop-ів, організатори проводили різні ігри та тренінги, які максимально розкривали кожного з учасників, а також дозволили стати одним колективом різній молоді з різних країн. Особисто я обрала PR&Photo, бо фотографія займає важливе місце в моєму житті. Мені хотілось не тільки почерпнути щось нове для себе, а й розповісти людям про свій досвід в даній галузі. Хочу подякувати всім, хто працював у нашій команді!:)))
Цей проект став для мене яскравою миттю мого повсякденного життя!!! Чудова природа, специфічна болгарська їжа, велика кількість нових друзів, новий досвід – це незабутньо! Окремо хочу подякувати: ІРІ за заняття йогою!!! ОЛЬЗІ за контактну імпровізацію! ВОВІ за уроки відео зйомки!!! ВІТАЛІКУ за ЧА-ЧА-ЧА!!!!!» Почалося усе повідомлення Вконтакті типу "є
проект в Болгарії, треба людину - їдеш?" на що, прикинувши всі можливі
махінації з роботою, навчанням сказав "так" майже зразу. Далі довідка
з відділу аспірантури, фото 3,5x4,5, страхівка і Візова анкета. Коли дійшло до
заповнення анкет учасника, то трохи перестарався зі своїм неймовірним досвідом
і серйозною мотивацією так, що перед від'їздом на пошту прийшов лист, де мені
запропонували вести воркшоп по "піару і фотографії"
("пропонували" це трішки не те слово яке мало б там стояти). Вперше
у Софії. Ну після комфортабельного перельоту Люфтхансою і
прогулювання по мюнхенському аеропорту, д'ютіфрішках від аеропорту в Софії
складається враження такої доволі знайомої України, хоча мабуть навіть не
України. Коли в столичному залі очікування на тебе дивляться не 40 дюймові
плазми а звичайнісінькі коробки з променевими трубками Електрон відчуваєш себе
частинкою колишнього союзу і не справа в тому, що найбідніша країна ЄС не має
грошей на технологічне переоснащення аеропорту, а в тому що вони не стараються
створити ілюзію престижу як це у нас прийнято. І їдеш ти звичайними латаними
дорогами з пробками через постійний ремонт, але тенденція до якісних змін чи
принаймні прагнення воно десь інтуїтивно відчувається. Хижа
Планинець Серпантином вгору по майже бездоріжжю і от ми на місці
нашої дислокації. І перше враження - хм..., по моєму воно трохи не таке як на
фото в Інтернеті. І справді рушничків складених у формі лебедів в моїх
апартаментах не було, як і меблів взагалі. Кімната, де 3 людини і 6 ліжок, на
одному спиш, а на іншому - те, що до кінця проекту почало нагадувати ті ящики в
секонд-хендах на вагу де лежить усе підряд. В інших кімнатах було не краще,
тільки Міші, як лідеру виділили кімнатку з душом, ну а ми смертні ходили в
загальні душі. Для мене, мешканця 3-го гуртожитку ЛНУ - це все ще на готель
змахувало, чого не скажеш про модельних грузинських дівчат з Айфонами і
МакБуками, з яких їхня хороша організація здерла близько 500 євро за участь у
даному проекті. От їх було справді шкода. Загалом болгари відчували себе в
своїй тарілці, поляки і грузини ходили пригнічені, а українці просто сміялися з
того всього і виглядали найщасливішою нацією. Обіцяних німців не було. Хижа
Планинець Настав час вибирати воркшоп в якому ти працюватимеш
весь проект. Ну за мене вибір вже зробили і призначили керівником воркшопу
"PR & Photography". Ну що ж, я вирішив не сприймати це як
проблему, а як шанс який випадає не так часто в житті. Крім нього були ще
воркшоп по танцях і воркшоп по фаєршоу, які згодом умовно об'єднали в один
"Fire Workshop", і ще був один по виготовленню карнавальних масок
"Mask Workshop". Якщо говорити коротко то перший тиждень панувала
трохи пригнічена атмосфера. Допомагала цьому також холодна дощова погода. Тоді
всі ще були сконцентровані на умовах проживання, харчування, і не серйозно
ставились до своїх воркшопів. Почалися дзвінки до представництв країн з
повідомленнями про погані умови (українського представництва в Болгарії як
виявилось немає, ну воно і на краще, мабуть). В якийсь із днів приїхала
директор Fire Foundation, організації, що проводить проект. Її промова мені
дуже сподобалася, і звучала приблизно так "ви сюди не на курорт приїхали,
хочете курорт - платіть гроші і їдьте на курорт, а ви зараз на безкоштовному
проекті, то будь-ласка робіть те заради чого вас сюди запросили". Дуже
мотивуюче. Насправді тільки з плином часу уся та хмара негативу почала потрохи
розсмоктуватись, стосунки теплішати, активність зростати і погода покращуватись.
Першим кардинальним рубежем в тому плані був національний вечір, де кожна
національність представляла свої звичаї, страви ну і звичайно напої. Після того
вечора і тої ночі всі вже всіх знали і поводились наче знайомі десь з місяць
мінімум. Благо також "Sofia from Sofia" мала акустичну гітару,
яку ми активно юзали заповнюючи музикою наші вечори і ночі. (Дивним фактом для
мене залишається те, що болгари знають і люблять пісні вже давно не існуючого
гурту 5'ніцца.) Отак дуріли, лягали зі світанком і на 10:00 хто міг прокидався
на сніданок . Мій
Воркшоп Ну оскільки мене посадили за штурвал воркшопу і я
відчув що крутити можу куди забажаю я різко повернув його роботу в сторону
галузі, яка мені більше знайома а саме відео. Скажу було трохи важко готуватись
і вести той воркшоп без інтернету. Також я зрозумів що мій інгліш без google
translatora мало годиться для пояснення technical specifications. Ну якось з
горем пополам пояснив я технічну частину і трохи наробили фотографій за той
тиждень. Оскільки ми були не прив'язані до місцевості, то наші сесії проходили
в найрізноманітніших мальовничих місцях вітошинських гір . Останній
тиждень Коли незрозуміле бігання фаєршовщиків почало віддалено
нагадувати якусь постановку, а купа картону перетворюватись на прообраз карнавальних
масок, активність учасників сильно пожвавішала. Наш воркшоп вирішив знімати
фільм, який поєднав би у собі всі воркшопи воєдино. Створили сюжет, обрали на
роль головної героїні красиву грузинську дівчинку Ліку і зосередились на
дислокації де саме і проходили зйомки нашого фільму. Скоро мала бути перша
презентація проекту B`Right Europe і напруження зростало все більше і більше. І
от настав той день. Нас завезли в Софію в парк де після нашої демо презентації
ми побачили справжню феєрію, вогняну виставу Ігніс у виконанні наших вчителів.
Вона була настільки вражаючою, видовищною і професіональною, що вмить розвіяла
моє скептичне ставлення до фаєршоу, і не тільки моє. Ми нарешті відчули рівень
тої організації яка зробила для нас цей обмін. Враження не передати, це треба
бачити вживу, в Україні аналогів і близько немає (В світі думаю також
небагато). Коли нас привезли назад до хижі Планинець почала відчуватися
справжня командна робота. Всі почали он зі шкури вилазити, щоб на фінальній
презентації показати себе якнайкраще. Наш воркшоп не встигав з фільмом, тому за
останній вечір перед презентацією, прийшлось практично з одного дубля дозняти
майже половину фільму, забираючи час у всіх інших. Зйомки затягнулися до ночі.
І от в день фінальної презентації нас привезли в якесь маленьке містечко на
центральну площу, де неподалік в кафешці, я все ж таки встиг домонтувати наш
фільм до кінця якраз за кілька хвилин перед запланованим його показом. В той
день кожен виклався по максимуму, всі були втомлені і дуже щасливі. Прощання Останній день кожен використовував по-своєму. Я
дорвався до ходуль, і всього цікавого мені еквіпменту яким вони створювали
фаєршоу. Шкода, що залишилось так мало пального, але в принципі я попробував
майже все що мене цікавило, і зрозумів, що якщо ти не боїшся вогню, то нічого
складного в фаєршоу взагалі немає. Ну і звичайно потім була ніч коли ніхто не
лягає, щоб подовше бути разом. І потім ці сентиментальні прощання, коли група
від'їжджає до аеропорту. Чи повірив б хтось у таке якщо б їм сказати це в
перший день? Думаю аж ніяк. В той день панувала атмосфера єдності. В той день
ніхто не хотів покидати це місце. Українці від'їжджали першими і так довго
прощались з усіма, що мало не запізнились на свій літак. Грузини від'їжджали
останніми і судячи з фотографій ті дівчата до 20:00 встигли скупити пів Софії. Висновки Це апріорі кращий проект на якому я побував. Такої
комунікації між організаторами і учасниками я ще не бачив. Гори. Хороші люди.
Хороша музика. Єдине що мені не дуже сподобалось - харчування. Бракувало
хорошого м'яса, і дуже нестабільний раціон. Тут тобі дають одну картоплину на
тарілку і ти якби її розтягуєш на всю вечерю, а наступний раз дають стільки, що
фізично не в змозі з'їсти. От таке. П.С. Нещодавно мені прийшло запрошення від болгарської сторони взяти участь у їхній новій вогняній виставі, як EVS волонтер, і моя аспірантура не відпускає мене на рік, а якщо б я мені тільки можливість - я б мабуть не вагався." Валерія: "Болгарія – море, сонце, пляж!», - радісно верещала моя подруга, як тільки дізналася, що я стану учасником молодіжного обміну «YiA» до цієї країни. «Болгарія – дощ, вогонь, асфальт», - констатую, вже повернувшись до України, проте, констатую із щирою посмішкою! Болгарія, для кого квітнуть твої троянди? Країна, що славиться
оксамитовим узбережжям, лагідним сонечком та квітучими трояндами зустріла нас
холодним вітерцем та пропозицією одягнути все найтепліше, що містилося у
валізах. Будемо відверті, найтеплішим там виявилося парео та шляпа із широкими полями. Проте
гостинні болгари з першої секунди відкрили для нас не тільки свої душі, а й
двері до своїй осінньо-весінніх гардеробів. Так почався наш тиждень болгарської
моди, молодіжний обмін та 2 найцікавіших тижня червня 2013 року. На обміні зустрілися команди з
4х країн: Грузії, України, Польщі та Болгарії. Умови проживання нагадували
реалії українських студентських гуртожитків. Наша команда виявилася до цього готова,
а громадяни європейського союзу адаптувалися важко, довго і не нехтуючи
«допінгом». Тим не менш на початку другого тижня «квартирне питання» відійшло
на другий план. Презентації про Європейське
громадянство, культурні вечори та безмежні
енерджайзери допомогли командам порозумітися та інтегруватися, проте я щиро
впевнена, що саме «Ukrainian-team» була не тільки
найзгуртованішою, а й стала двигуном молодіжної тусовки «Bright Europe-2013». Вся робота на Вітоші (таке імя було у гори, що стала
нашим домом на ці 2 тижні) розділилася на три ворк-шопи: Фаєр-шоу, Фото-відео-ворк-шоп
та Маски. Робота у вокршопах розпочалася
приблизно з третього чи четвертого дня нашого перебування у Болгарії. До того
часу було відчуття невиправданих очікувань, бо після приїзду до країни-курорту
ЄС кожен волів мати як мінімум шикарну засмагу, яскраві враження та захоплюючи
фотки, натомість ми були ізольовані від світу, оточені невдоволеними
європейцями і нагодовані травою та солодкими макаронами (тааак, болгарська
кухня заслуговує окремої уваги). Проте п’ятий день нашого молодіжного обміну
став для мене ключовим і докорінно змінив ставлення до кожної дрібниці. Всі 30
осіб ховалися від дощу в одній залі, але при цьому кожен ворк-шоп працював у
звичному режимі: фаєр-шоу танцювали, фотографи окупували диван редагуючи плоди
свої діяльності, маски продовжували майструвати голови велетнів з папьє-маше…в
повітрі відчувалося натхнення. Ізольована від цивілізації,
десь посеред гірського лісу, група людей із різних країн спілкувалася та
займалася творчістю. Всі свої невдоволення та радощі не можна було розказати
близьким, запостити в інтернеті чи вимістити якось інакше, окрім як у
спілкуванні чи творчості. Кожен, хто був відкритий міг відчути себе поцілованим
музою, єдиною частиною чогось великого та вічного. В цьому, як на мене,
чарівність обміну організованого театром «ЖАР». Я змогла знайти своє місце у танцях із
вогнем, і, крім того, познайомитися із дивовижними людьми, людьми з якими мене
об’єднує творчість. Все інше було приємним доповненням, постійні репетиції, турботлива команда організаторів, екскурсії Софією, зустрічі світанку. Повернувшись до дому приємно відповідати на питання «ну як пройшло літо?» історією про вогняні танці у центрі Софії (хоча всі новачки були тільки на розігріві, але хто ж крім нас про знаєJ). Враження після обміну тільки найкращі. Але все ж, збираючись до Болгарії влітку – беріть із собою светри та куртки." | |
|
| |
